Туманна Андромеда

Вчора подивився фільм "Туманність Андромеди", повне відчуття, що був в музеї. Зачіски, одяг, обличчя, стиль 60-х аж іскриться.
Мужчини ходять в якихось безглуздих мішках, "підодіяльниках", в яких вирізали отвори щоб просунути голову та руки, жінки від цих кофточок виглядають товстими і незграбними.
Діалоги страшенно нікчемні і безтолкові. Дуже сподобалась сцена, коли командир корабля запитує про свою кохану жінку,- ну що, вона жива? А колєги йому відповідають,- поки що жива. І все, ніяких тобі "на щастя ще жива" або ще щось помягшуюче. Просто тупо " угу, жива" аба навіть" жива ще, зараза"
Планетоход був просто потішним. Дві дротяні антени, схожі на вусики якоїсь мухи чи жука, весь час гойдалися, коли цей "жук" повзав по щебінню ( а планетоход режисери дійсно уявили собі в вигляди комахи, правда, зробили це дуже криво)
А пафосу в фільмі стільки, шо на десяток ще вистачить. Якісь керівники енергетичного кільця, якісь відділи зореплавання, піонерські лінійки в честь випуску молоді в нове життя. Всі бродять, мелють язиками, це починає дратувати так, що хочеться запитати, - хлопці, а хто ж у вас ковбасу робить, щоб вам було чим закусити?
Неприродній якийсь фільм, туманний. Не те що " На краю Всесвіту", в якому на монстрів та інших представників внеземних рас просто любо-дорого глянути. Хоча і його, можливо, років через 50 опаплюжить якийсь Пилип Поверхахапайко.